Квітень… Це слово завжди пов’язується зі слово Чорнобиль.
Щось тремтливе
торкає наші серця в спогадок про весну
тридцятирічної давнини.
«Чи знаєш ти, світе ,
Як сиво ридає полин.
Як тепло, як тужно
Моєму народу болить?» –
саме цими словами і розпочалась лінійка
вшанування пам’яті тих, які
безпосередньо брали участь у ліквідації
наслідків на атомній електростанції, тих, хто був змушений залишити рідні
домівки – евакуйованих та переселенців, із зони відчуження, усіх тих, кого
торкнулася чорним крилом ця страшна біда.
26 квітня 1986
року о 1 годині 23 хвиилини, коли всі спокійно і безтурботно спали, над
електричним реактором Чорнобильської АЕС нічну темряву розірвало полум’я. Відтоді мирна,
щаслива весна перестала існувати для українського народу.
Дев’ятикласники розповіли
про цю жахливу
катастрофу, як невигойну
рану на
тілі України, про страшні
наслідки цих десятиліть. Під час заходу, учні також подивилися відеоролик про
ліквідацію пожежі на реакторі.
Протягом цього дійства було проведено ще ряд інших заходів: виставку
літератури ” Чорнобиль наша печаль і
скорбота”, виставку газет та малюнків про Чорнобиль; бесіди: ”Чорнобиль не має минулого часу”(класовод 2 класу
Сидорчук Р.П.), «Дзвони Чорнобиля» (класовод 3 класу Рудь Г.Я.); виховні
години: «Свіча поминальна і свіча надій» (класний керівник 9 класу Муха Л.В.), уроки
пам’яті «Чорнобильські дзвони», «Трагедія
XX століття» (вчитель
історії Яцюра І.О.).
Минуть роки і
десятиліття, а традиційний день Чорнобильської катастрофи все одно хвилюватиме
людей: і тих, кого він зачепив своїм
крилом, і тих, хто народився далеко від покривдженої землі.
