Мудрі вислови, “крилаті фрази” українських письменників та поетів

  Сказав хтось знічев'я, сказав хтось завчасно: 

         - Професія вчителя? Це ж не сучасно! 

          Змагатися з іншими навіть не годна. 

          Професія вчителя нині не модна. 

          Слова ці зневажливі, що там казати. 

          На захист учителя хочу я стати. 

          Нема шоумена, нема диригента, 

          Немає прем'єра, нема президента, 

          Немає банкіра, нема депутата, 

          Нема кутюр'є, аташе, дипломата 

          Без праці учителя, що кожну днину 

          Не просто навчає, а творить 

                                                           ЛЮДИНУ, 

          Що сіє розумне, і добре, і вічне, 

          Що слово дарує цілюще й магічне, 

          Що віру вселяє, душею не гасне.... 

          Щось хтось там казав, що він не сучасний? 

          Край долі дитини стоїть він на варті. 

             Вклонімось учителю! 

                           Він того вартий! 

                                    Євгенія Назарук, письменниця, вчитель української мови 

                                         та літератури ЗОШ І-ІІІ ступеня с.Лище Луцький р-ну Волинської обл.

“Людина в світ зерно нести повинна , як зерно носить людям колосок” (Г. Коваль);

“Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю” (Остап Вишня);

“Чого варті наші тамерлани та наполеони без коня?” ( Олесь Гончар);

“Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами.” (І.Багряний);

“Світ ловив мене, та не спіймав” (Григорій Сковорода);

“Вічна слава безсмертю хоробрих, які кличуть на подвиг живих!”(Іван Нехода);

“Вкраїна- це море. Воно червоне. Хто сам – потоне, в гурті – переборе” (Лазар Баранович);

“Магнат, як магніт, кожен добре знає: Сей залізо, а той золото притягає” (Іван Величковський);

“У вбогого трохи є,в жебрака нічого. Понад міру в богача, а досить – ні в кого”( Іван Величковський);

“Ніяка в світі сила нас не зламає, бо нас коріння наше в землі тримає” (Г. Дудка);

“Як не буде птахів,то і людське серце стане черствішим” (М. Стельмах);

“Життя не кінчається смертю, якщо залишається сад” (В. Терен);

“Я знаю: мова мамина – свята, в ній вічний, незнищенний дух народу” (М.Адаменко);

“Найпрекрасніша мати щаслива, найсолодші кохані вуста, найчистіша душа незрадлива, найскладніша людина проста”  (В. Симоненко);

“Любов до книжки виявляється в тому, що з шостого класу Франко починає збирати свою бібліотеку” (М. Коцюбинський);

“Хочу, щоб ніколи, ніколи не зачерствіло серце” (М. Стельмах);

“Поганий той школяр який учителя не переважить” (Леся  Українка);

“Ми працю любимо, що в творчість перейшла” (М. Рильський);

“Знай, що в світі найтяжче – це серце носити студене!”( М.Рильський);

“Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе” (Олесь Гончар);

“Той, хто по-справжньому любить свою Батьківщину, з усякого погляду справжня людина” (В. Сухомлинський);

“Хліб і сіль для друга й брата, а для ката – грім” (В. Коломієць);

“Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь” (Т. Шевченко);

“О мово вкраїнська! Хто любить ії , той любить мою Україну!”( В.Сосюра);

“Добру науку приймай, хоч її від простого чуєш; злої ж на ум не бери, хоч би й святий говорив” (Іван Франко);

“Можна вибрати друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати” (В. Симоненко);

” Праця людини – окраса і слава, праця людини – безсмертя її”( В.Симоненко);

“Коли не зможу нічим любій вітчизні прислужитись, в усякому разі з усієї сили намагатимусь ніколи ні в чому не шкодити” (Г. Сковорода);

“Мову чудову, глибинне і пружне слово, немов гостру зброю, дав нам народ” (Д. Павличко);

“Не жди ніколи слушної пори – твоя мовчанка може стать ганьбою!” (Д. Павличко);

“Похибки друзів ми повинні вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні” ( Г. Сковорода);

“Зло нічого не дає, крім зла” ( М. Луків);

“Шукаймо в людях хороше, мов скарби, що давно забуті” (М. Сингаївський);

” Не високо мудруй, але твердо держись, а хто правду лама, з тим ти сміло борись!” ( Іван Франко);

“В обіймах з радістю журба. Одна летить, друга спиня…І йде між ними боротьба, і дужчий хто не знаю я…” ( О. Олесь);

“Хай живе неоднаковість, слава відмінностям!” ( Павло Загребельний);

“Лиш мати – вміє жити, аби світитися , немов зоря” ( Василь Стус);

“Не скажу , що й досі вірю я у справедливість юних дум” (Дмитро Фальківський);

“Ти приймеш знов життя і так захочеш жити, його пізнавши глибоко, до дна” ( Олена Теліга);

“Щоб юнацтво України присягало свято на прапори жовто-сині за свій край вмирати” ( Оксана Лятуринська);

“Ти могутня, рідна мово! Мово – пісня колискова, мово – матері уста” (Іван Багряний);

“Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: Чому я не сокіл, чому не літаю, чому мені, Боже, ти крилець не дав! Я б землю покинув і в небо злітав” (Михайло Петренко);

“Все ж російський язик, зіпсутий навмання, це ще не українська мова!” (Євген Плужник);

“Гримить! Тайна дрож пронимає народи,- мабуть благодатная хвиля надходить” (Іван Франко);

“Все гине – слава не поляже” (Тарас Шевченко);

” Діла добрих оновлюються – діла злих гинуть”( Тарас Шевченко);

“Не завидуй багатому: багатий не знає ні приязні, ні любові…”( Тарас Шевченко);

“І гнів, і муку неозору співаю я в ці дні журби, коли лакеї йдуть угору й мовчать раби…” ( В. Сосюра);

“Поезія жити не може на смітнику, а без неї життя злочин” (М. Коцюбинський);

“Хай юність догорить – ми віддані життю і нам воздасться в славі” ( Василь Стус);

“Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча” (Іван Котляревський);

“При щирості між людьми при глибокій і міцній симпатії, ніякий риск не страшний”( Леся Українка);

“Орлині крила маєм за плечима, самі ж кайданами прикуті до землі”( Леся Українка);

“Мужність не дається напрокат”(Ліна Костенко);

“Ми смертні. Та знайте: народ не вмира”(Б. Олійник);

” Я додам вам раду щиру: і при щасті майте міру”( Леонід Глібов);

” Як не мудруй, а правди ніде діти”( Леонід Глібов);

” Якщо ти за все життя не посадив жодного дерева – плати за чисте повітря” ( О. Довженко);

” Щоб жить – ні в кого права не питаюсь. Щоб жить – я всі кайдани розірву”(П. Тичина);

“Ліпше вмерти біжучи, ніж жити гниючи”( Іван Багряний);

“Пан гуляв у себе в замку – у ярмі стогнали люди”(Леся Українка);

“Всі великі творіння Данте, Рафаеля, Сервантеса, Шевченка – це теж творіння не пера і пензля, а творіння духу” ( Євген Сверстюк);

“В нас вважається хорошим письменником той, хто гарно себе піарить” (Володимир Лис);

“Мистецтво має людину підтягувати і піднімати, воно не має ії опускати” ( Галина Вдовиченко);

“Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів” (Іван Франко).